Неділя 11-та після П’ятдесятниці

Один цар захотів розрахуватися зі своїми боржниками. Покликав одного з них, який був винен йому 10 тисяч талантів. Це було дуже багато. Цар сказав боржникові: якщо той не поверне борг, то він продасть усе його майно, навіть дружину і дітей. Не маючи можливості заплатити таку велику суму, боржник став благати царя, щоб він потерпів, кажучи, що скоро поверне гроші. Цар змилосердився і простив йому весь борг. Така незаслужена милість царя повинна була б зробити боржника вдячним і милостивим. Але злий боржник не став від цього добрішим.

Ідучи від свого благодійника, він зустрів приятеля, який був винен йому сто динаріїв, тобто в мільйон разів менше, ніж сам був винен. Грубо, на вулиці, він хапає за горло свого приятеля і вимагає від нього негайно повернути ці гроші. Нещасний боржник став на колінах благати потерпіти ще деякий час. Але раб царя був невблаганний. Він посадив свого приятеля у в’язницю, доки той не поверне йому весь борг.

Усе це бачили люди і переказали царю, що чинив його раб, якому він простив увесь борг. Цар знову покликав свого раба і суворо сказав йому: «Весь той борг я простив тобі… Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як я помилував тебе?» І посадив цар раба до в’язниці, доки він не поверне усе (Мф. 18: 23–35).

Ця притча дає нам відповідь на часте і важливе питання: як нам спастися? І в ній же отримуємо відповідь: прости ближньому твоєму все. Твоє спасіння – у твоїх руках, тобто прости – і тобі буде прощено. Як все це, здається, просто, а разом з тим як це нам, виявляється, важко зробити. Хоч і читаємо в Молитві Господній: «прости… як і ми прощаємо…». І знаємо, що коли не будемо прощати людям провин їхніх, то й Отець наш не простить нам провин наших.

Цією притчею Господь нагадує про нашу жорстокість до людей, про безмірне милосердя Боже і про те, що при своїй жорстокості ми все ж вимагаємо від Бога бути до нас милосердним.

Господь Ісус Христос, що віддав Себе на хрест заради нашого спасіння, сказав: «…Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф: 6, 14–15). Ось чому, навчаючи учеників, як треба молитися Всевишньому, Господь сказав: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Така умова і міра одержання нами від Бога прощення гріхів, заповідана Самим нашим Спасителем. Бо «якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:2).

Тож будьмо вибачливими одне до одного і прощаймо взаємно, якщо хто на кого має гнів чи образу, щоб і Бог у Христі простив нас (Кол. 3:13). Не мстімо нашим кривдникам, щоб і Бог не мстився нам. Випереджуймо наших кривдників примиренням з ними, щоб і Господь випередив нас Своєю благодаттю, і забудьмо зло, яке зробили нам лиходії, щоб і Господь забув наші гріхи. Зробімо ж те, що заповідав нам Христос Спаситель: «…Прощайте, то й вас прощатимуть…» (Лк. 6:37).

Волин. єпарх. відом.– 2015.– № 7–8 (128–129)