Трійця – одне з найбільших християнських свят. Вона підтверджує один з найголовніших догматів православної віри – про Триєдиного Бога. Бог Отець послав до нас Сина; Бог Син навчив нас любити Бога й ближніх, постраждав за нас на хресті, воскрес і вознісся на небо, обіцяючи учням Утішителя – Духа Святого. І цей Дух зійшов на учнів і наповнює засновану Христом Церкву. Зішестя Святого Духа наче завершує повну іпостась Бога, якого сповідує Православна, Католицька Церкви та частина протестантів. Водночас Зішестя Святого Духа завершує утворення самої Христової Церкви.
Виникнення свята. Значення Зішестя Святого Духа
За традицією Православної Церкви другий день великих свят присвячується особам, які вагомо долучилися до цієї події. Тому другий день П’ятдесятниці присвячується Святому Духові, через Якого Христос заснував Святу Церкву.
Говорячи про благодать, ми не можемо не мати на увазі присутність Святого Духа. Іноді частіше згадуємо про нього, ніж про самого Христа. Так уже сталося, що з давніх-давен все у світі ділиться навпіл. Подібно і в Церкві, яка також ніби ділиться на дві частини: Церкву торжествуючу, ту, що на небі, і Церкву земну – войовничу, яка знову ж таки пов’язана боротьбою з двома протилежними явищами – добра проти зла, Святого Духа проти злого духа. Тож, там, де немає Святого Духа, немає благодаті, там немає покровительства Божого. Святий Дух – це ангели-охоронці, послані Богом при хрещенні людини. Нехрещена людина не поєднана з Христом, а отже на неї не зійшла благодать Святого Духа. Ця людина без опіки Божої, поза тою міцною Трійцею, яка береже наші душі. У своїх молитвах ми звертаємося до Бога, до Христа, який шле на нас Святий Дух.
Саме таке Таїнство відбувається й під час хіротоній – висвячення у церковний сан. Після Зішестя Святого Духа апостоли не тільки отримали владу і право роздавати Його дар віруючим, але й передавати те право своїм наступникам, єпископам, а ті – знову ж своїм наступникам. Ця спадковість від часів апостольських, від часу заснування Церкви тримається й донині. І це основа Христової церкви. Ці традиції зберігає й Українська Православна Церква Київського Патріархату. Апостольська спадковість ніколи не була перервана, адже Патріарха Філарета з іншими владиками, які висвячують на єпископів, теж висвячували ті, хто отримав спадкову від апостолів благодать Святого Духа. І забрати цю благодать не в силі ніхто, тому розмови про неблагодатність Київського Патріархату безглузді, адже Дух Святий знеславлений не буває. Він сходить і під час щиросердної сповіді, коли людина відчуває легкість після очищення душі від гріхів.
Яскравим прикладом боротьби добра зі злом може служити вичитка, яку правлять у монастирях для зцілення одержимих. Аби вигнати злого духа, який вселяється в людину, іноді необхідно кілька місяців, а то й років. Одержимими є ті, хто не може прикластися до ікон, святих мощей, прийняти Причастя або дико реагує на молитви чи згадування Бога. Хоча правильніше сказати – реагують не люди, а та зла сила, яка живе в людині й намагається протистояти благодаті Божій. Боротьба зі злими силами надто складна, особливо, коли порушують їх спокій. Тому для такої боротьби необхідна сильна воля самої людини. І той, хто знаходить у собі сили постійно молитися, має надію на спасіння. Лише вигнання злого духа може дати місце для оселення в душі Духа Святого.
Святий Дух – це зцілення не тільки від духовних хвороб, а й тілесних. Старці, які в давнину жили в монастирях, окрім того, що молилися, давали їсти недужим, які приходили до них, зілля, яким харчувалися самі. Так чинив зокрема відомий Агапит Печерський. Здавалося б, звичайна трава, але чому з рук Агапита вона була помічною? Чому якби хворий зірвав її сам, то не досяг би необхідного результату? Бо молитва цілителя Агапита закликала на хворого благодать Святого Духа, чого не здатен зробити жоден екстрасенс. Монаше зцілення має велику силу, бо воно від Бога. Воно просякнуте неустанною молитвою, великою любов’ю до ближнього. Саме тому на Богослужіння корисно подавати записки за здоров’я, адже це не просто згадування імен. На Літургії, під час Євхаристичного канону, коли хліб і вино переосутнюються на Тіло і Кров Ісуса Христа, сходить Дух Святий. Не може це диво існувати без Святого Духа. Він сходить невидимо, але ми Його відчуваємо після щирої молитви чи Причастя. Скільки б екстрасенси, «баби» «діди» й інші відьмаки не махали руками, не читали молитви, часто перекручені (чи то від незнання, чи то заради чаклунства), вони ніколи не досягнуть тієї вершини, якої досягне благословенна Церквою на цю справу людина. Тож, як бачимо, Зішестя Святого Духа на апостолів – визначна подія в історії Церкви, без якої не можна було б говорити про спасіння.
Українська мова – дар Святого Духа
Трійцю ще називають П’ятдесятницею, бо відзначають на 50-й день після Великодня. Того дня учні Ісуса Христа разом з Матір’ю Божою й деякими святими жінками й іудеями зібралися на Сіонській горі. Вони чекали обіцяного Господом Зішестя Святого Духа. І раптом зчинився шум із неба, ніби буря раптово зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, наче вогняні, які по одному осіли на апостолах. Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Згодом апостоли пішли по різних землях проповідувати слово Христове зрозумілою кожному мовою. Тож, враховуючи цю значну подію, можемо чітко сказати, що кожна мова – від Бога, а отже, слухати Богослужіння українською – цілком нормальне і законне бажання вірян. Жодні заяви на зразок того, що українська мова «не достойна», аби ній відправлялись Богослужіння, не мають підстав. Рідною мовою вірянин розуміє, про що правиться в церкві, а отже, є надія, що він уникатиме більшості гріхів.
