Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіCвященик залишив будівництво храму і добровільно поїхав на передову
Статті

Cвященик залишив будівництво храму і добровільно поїхав на передову

Юлія ПОЛІЩУК

Нещодавно із зони АТО повернувся отець Миколай Савчук. Понад два місяці він перебував на сході як військовий священик. Про свою роль на війні, завдання, проблеми отець Миколай розповів кореспонденту тижневика «Сім’я і дім». Зустрілися з ним на подвір’ї храму святителя Луки Кримського УПЦ КП, що у Луцьку. Власне, нижній храм, де отець Миколай проводить богослужіння, уже більш-менш облаштований. А верхній тільки починають будувати.


УБИВАТИ ВОРОГІВ – НЕ ГРІХ

На запитання, як потрапив у зону бойових дій, відповів, що Патріархія й Міністерство оборони виступили з ініціативою відправки священнослужителів на схід.

– Проводили опитування, і я сказав: якщо виникне потреба – поїду, – розповів отець Миколай. – І от вкінці серпня мені передзвонили й повідомили, що треба відправлятися. Штаб базувався у місті Костянтинівка Донецької області. Це був окремий аеромобільний десантний батальйон, який підпорядковується Міністерству оборони і виконує особливі функції в екстрених умовах. Я застав там кіборгів, які брали участь в обороні Донецького аеропорту, воювали в інших гарячих точках. Спілкувався з ними, молився за них, багато хто приходив посповідатися. Відчув їхній дух, настрій, проблеми.

– І що можете відзначити? – уточнюємо.

– Ці люди були патріотично налаштовані, з твердими переконаннями, що роблять потрібну справу. Однак через те, що багатьом доводилося вбивати, і не раз, вони мене запитували: чи то є великий гріх, чи правильно чинять? Як військовий священик був зобов’язаний підтримувати бійців морально й духовно, тому казав: «Це не гріх, бо ти виконував свій обов’язок, вчинив правильно, бо якби ти цього не зробив, то вороги прийшли б сюди». На війні позиція військового священика має бути однозначна. Бійці там чекають не якогось психолога, байкаря, а священика, який має розвіяти їхні сумніви і поставити все на місця. Тому найбільшою складністю для мене було те, що всі свої внутрішні переживання, невизначеності, яких було чимало, мав перебороти в собі і вранці о 8-й годині вийти на шикування в гарному настрої, бадьорим, почищеним для того, щоб виконувати свою функцію.

– Тобто морально вам було важко?

– Інколи так, але з Божою поміччю все переборолося, з молитвами парафіян, священиків, матушки, дітей і всіх, хто мене підтримував. Мені здається, все, що я мав там зробити, я зробив нормально. Це не моя заслуга, а Бога насамперед. Господь укріпляв, чудеса навіть деякі показував. Коли мав правити в капличці останню службу, зранку на вулиці вже було п’ять градусів морозу. Встаю о годині 6-й, помолився, а в наметі вода замерзла, її нагріти – процес довгий, треба спочатку грубку розпалити. Та коли зайшов у капличку, дивлюся, що свячена вода у літровій пляшці, яка там стояла, не замерзла зовсім, навіть кірки не було. Покропив престол, всі молитви вхідні почитав і далі правив службу.

Отець Миколай розповів, що на території, де дислокувався десантний батальйон, була стаціонарна церква при штабі та пересувна капличка, яку подарував хтось із волонтерів.

– Ця капличка фактично як вівтар, – пояснює священик. – Там стояв престол, святі дари, засоби, щоб проводити службу. У капличку могли заходити всі, була тільки огорожа з маскувальної сітки від собак. І бійці робили собі молитовну перерву.


БІЙЦІВ ОБЕРІГАЮТЬ СВЯТИНІ

Отець Миколай для батальйону був як талісман. Десантники вважали: якщо він поряд, то біди не станеться, тому інколи брали його й на завдання.

– Якось їхали хлопці, і БТР заглох, до них послали машину, щоб пересіли, патруль виставили, адже територія прострілювана, – розповідає отець. – Кажу їм: «Підійду до БТРа, і буде все нормально». – «Та нє, – кажуть, – там серйозна поломка, двигун не працює». Але з Божою поміччю БТР за 5 хвилин завівся – от такі чудеса.

Священик дякує парафіянам, матушці, волонтерам, які допомогли йому зі спорядженням у зону АТО.

– У такому одязі, як зараз, проводив літургію щонеділі та у свята або на молебень, наприклад, на Покрову, – пояснює. – А освячення, щоденні молитви звершував у військовій формі з хрестом – для військових священиків вона як підрясник. Зі зброєю не ходив. Хоча якби довелося у цілях захисту, то взяв би. Слава Богу, обійшлося, мене гляділи, оберігали. Та й елементарна техніка безпеки мусить бути. Там горбиста місцевість, тому по підвищеннях не можна ходити, тільки в улоговинах.

– Трагічних випадків не було? – запитуємо.

– Слава Богу, при мені ніхто не помер, тоді якраз було затишшя, – веде далі отець Миколай. – Бійці казали, що їх оберігали святині: ікона, яку попередній священик забрав, хрест, який знайшли в Донецькому аеропорту. Через те, що вони в батальйоні зберігалися, то кулі обминали, «Гради» не падали.

– Якби вам сказали, що зараз знову потребують вашої допомоги, погодилися б поїхати на війну вдруге?

– Телефонував нещодавно з батальйону наш земляк, лучанин Сергій, розказував, як там вони. Є ще кілька товаришів, з якими спілкуємося, хоч і недовго там був, але здружилися, – відповідає отець Миколай. – Планую знову поїхати до них на різдвяні свята, поколядувати, щось завезти. З цим посвідченням (дістає з кишені «Посвідчення для особи, що йде за Збройними силами») мене пропускатимуть на всіх блокпостах, знаю дорогу і можу їхати.

Допомагав священик бійцям не тільки молитвою і добрим словом, а й у справах господарських. Розповів, як довелося полагодити пічку.

– Хлопці там вільного часу не мають, бо постійно бойові завдання. А піч полагодити треба, на вулиці вже заморозки. Питають мене: «Батюшка, ви вмієте ремонтувати?» Кажу: «Звичайно». Хоча насправді не впевнений. Поїхали в село, завезли її в кузню, щось там підварили, підробили – запрацювала. То була відповідальність велика, бо іншої пічки солдати не мали.

А ще отець Микола пригадав бойову собаку Машу, яку обожнював весь батальйон. Каже, сепарів чула за версту, і якщо хтось приходив у частину без військової форми, також кидалася.


У МІСТІ ЗВОДЯТЬ ХРАМ-МУЗЕЙ

По приїзді додому багато часу для відпочинку та реабілітації в отця Миколи не було, адже тут під його керівництвом зводять храм. Священик розповів, що довгий час територія під нинішнім будівництвом була пустирем.

– Місцеві мешканці дізналися, що тут планують ставити розважальний заклад, пішли до митрополита Михаїла, тоді ще єпископа, сказали, що хочуть, аби тут була церква, – повідав передісторію храму отець. – Єпископ приїхав, подивився: «О, хороше місце. А хто тут поблизу живе? Отець Миколай, парафії ще в нього нема, тільки рік як висвячений, нехай він тут буде».

У 2007 році за підтримки облдержадміністрації 40 соток землі було передано в безоплатну оренду на церкву. Спочатку отець Миколай разом із парафіянами поставив тут капличку, яку зараз використовують під склад будматеріалів. Пригадує, як романтично перший раз освячували паски:

– Капличка була ще без накриття, дах – тільки над вівтарем, щоб сніг не падав. Пасху служили під відкритим небом. А вже рік, як службу ведемо у нижньому храмі на честь Луки Кримського, – отець Миколай запрошує всередину. – Верхній буде на честь Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Дуже багато часу пішло на виготовлення документів, у нас з ними повний порядок, але є люди, які бажають, щоб у нас було щось не так. Вся справа, мабуть, у землі – за оцінками 2011 року вона коштувала мільйон гривень.

Будівництво святині ведеться всією парафією, фінансово допомагають прихожани, меценати. Нещодавно підприємець Сергій Була дав тимчасове накриття на храм, на часі – впорядкування території.

– Тут має бути храм-музей, – наголошує священик. – Дуже грубі стіни, вузькі двері – це копія храму Волинської архітектурної школи XVI століття. Ми з матушкою історики-археологи, мріяли про храм, який мав би не тільки сакральний вигляд, а й історичну цінність, бо на Волині всі архітектурні пам’ятки поруйновані.

Микола Савчук зі своєю дружиною Ларисою свого часу навчалися на історичному факультеті Волинського університету імені Лесі Українки. А священиком він став уже після тридцяти років. Коли співав у церковному хорі, його запримітив митрополит Михаїл, який і запропонував піти вчитися в семінарію.

– У верхньому храмі будемо робити ідентичний XVI століттю розпис, – продовжує розповідати про свою мрію. – Є умови, є засоби, спеціалісти з Музею Волинської ікони підкажуть, як правильно все зробити. Сподіваємося, з Божою поміччю нам вдасться втілити задумане.

Lutsk.rayon.in.ua

11 грудня 2015 р. Інші статті за рубриками: Церква і держава, Капеланська служба єпархії, Луцький міський деканат, Священик Микола Савчук
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери