Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіЧетверта неділя Великого посту
Статті

Четверта неділя Великого посту

Віталій КЛІМЧУК

У Богослужінні цього дня Церква пропонує нам високий приклад посницького життя в особі преподобного Івана Ліствичника, подвижника VI ст., який з 17 до 80 років трудився на Синайській горі та в своєму творінні «Ліствиця раю» зобразив шлях поступового сходження людини до духовної досконалості ліствицею (сходами) душі – від землі до блаженства, що триває вічно.

Євангельське читання цієї неділі – про зцілення Ісусом Христом юнака, одержимого бісом. Ця оповідь (Мк 9:17–31) переконує у важливості віри, молитви і посту.

Все випробував нещасний батько, щоб допомогти своєму дитяті, але бажаного результату не було. Почув нарешті про незвичайного Чудотворця, Котрий лікує всяку недугу. Прийшовши до Нього, почав умовляти: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами». У відповідь йому Христос говорить: «Все можливе віруючому». І батько хворого крізь сльози сповідує: «Вірую, Гос­поди! Допоможи моєму невірству». По вірі батька Господь зцілює його сина, вигнавши з нього дух німоти й глухоти.

Ми маємо таку ж можливість здобувати прихильність Божу, але дається вона нам не інакше як через глибоку віру, живу й спасительну, про яку Христос мовить: «Усе можливе віруючому».

Правдива віра здатна творити чудеса. Багато з нас виховані в добрій вірі, але її, як дар Божий, потрібно берегти, зігрівати й примножувати. Однієї віри, без доброго християнського життя, недостатньо: слід показувати віру в конкретних справах і власним праведним життям свідчити про неї.

Хто щиро вірує в Бога – Отця і Вседержителя, той щоденно утверджується й переконується, що його життя, отримане від Творця, завжди в руках Всевишнього, що все посилається Творцем, на Котрого потрібно покладати надію.

Після зцілення біснуватого юнака апостоли запитали Христа насамоті: «Чому ми не змогли вигнати його?». Христос відповів: «Цей рід не може вийти інакше як від молитви і посту». Ці слова особливо повинні бути близькими й зрозумілими для нас у священні дні Великого посту, коли Церква закликає до подвигу стримання, покаяння й молитви. Бо коли ми грішимо, це означає, що відвертаємося від Того, Хто полюбив нас на життя і на смерть і, як наслідок, – що Його життя і смерть надто незначні для нас, щоб ми відгукнулися на них з любов’ю, відгукнулися вірністю і відданістю. І ось унаслідок такого ставлення ми безперервно порушуємо ті закони, які ведуть до блаженної вічності, які зробили б нас справді абсолютно людяними – як Христос був справжнім чоловіком – у повноті гармонії між Богом і нами.

Слово Господнє говорить: коли ти молишся, закрий двері свого серця, зосередься на тій бесіді, котру ведеш зі Всевишнім, не говори нічого зайвого, не уподібнюйся нерозумним дітям, котрі просять у батьків пекучого вогню або гострого ножа. Коли молишся, не будь, як лицемір, прощай винуватцям своїм, щоб і тобі було прощено власні провини.

У часі Чотиридесятниці ми повинні задуматися, якими мають бути наші молитви і піст. Завчені напам’ять і поспіхом промовлені нами кілька рядків не можна назвати молитвою. Молитва – це спілкування душі людини з Богом, час, коли вона прагне свого Спасителя, спілкується з Ним серцем, довіряє Йому все своє життя, при цьому промовляючи молитву.

Молитви є різними. Молитва-прохання – коли людина просить щось у Бога. Це найнижчий рівень молитви, який називають «споживацьким», бо ми молимося Богові тому, що від Нього нам щось потрібно, ми щось просимо (а одержавши, не завжди дякуємо Йому).

Людина, відчуваючи свою немічність, недостойність і безпорадність, просить допомоги у Всевишнього. Така молитва зобов’язує до наступного, вищого ступеня, яку називають «молитвою подячною»: отримавши те, що просили, дякуємо, що Господь вислухав і дарував ласки та милість. Так стверджуємо, що ми – Його діти.

Найвищий рівень молитви – молитва прослави Бога, коли людина хвалить Господа своїми устами, серцем і життям, що вдається далеко не всім. Але кожен повинен намагатися досягти такої молитовної практики, роздумуючи над тим, як здобути собі вічне спасіння і стати по Господній правиці. Адже наше земне життя – короткочасна мандрівка, яка визначає долю душі у житті вічному. Якою вона буде, де душа перебуватиме, – відомо тільки Богові. А християни знають одне: для того, щоб душа здобула вічне щастя, треба трудитися, тобто духовно удосконалюватися все життя. Однак про душу прийнято говорити, на жаль, лише на похороні, коли мертвий уже нічого змінити не може. А коли людина живе, то складається враження, ніби не знає, що в неї є душа, бо турбується лише про плоть, фізичне тіло.

Щоб піст був спасительним, він повинен бути далеко не тільки обмеженням у їжі. Устами старозавітнього пророка Ісаї Господь учить, що, починаючи піст, ми повинні розірвати союз з усякою неправдою, позбавитися злоби, подати допомогу нужденному, очистити своє серце від зловтіхи та лицемірства.

Цією євангельською подією Церква пригадує нам, що час посту – це не тільки стриманість від ситної їжі і забав, а це час духовної боротьби з власними гріхами, недоліками: стриманість передусім від гріхів, зростання у вірі, любові, молитві, практика духовного посту. Його можемо проявити у ставленні до наших ближніх, зокрема у стосунках батьків до дітей і дітей до батьків.

Прислухаючись до слів Євангелія, обдумаймо коротко три спасительні чесноти: віру, піст і молитву, подякуймо Господу за всі Його милості, котрими Він постійно сприяє справі нашого спасіння.

Волин. єпарх. відом.– 2017.– № 03 (148)

26 березня 2023 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери