Піст повинен змінювати

Запитання

Відомо, що під час Великого посту є строгі обмеження в їжі. А як щодо розваг, сміху? Як Церква ставиться до одягу та косметики – чи обов’язково ходити в сіро-чорному, чи можна вдягати червоне або біле вбрання, наносити макіяж?

Відповідає протоієрей Віктор Пушко

У Церкві є час скорботи і є час радості. Проте слід віднайти рівновагу між цими двома станами душі. А Великий піст це, власне, час усвідомлення своєї гріховності й намагання її позбавитись, долучившись до Бога. Піст повинен нас змінювати. Тому його й необхідно звершувати одночасно в дусі смирення і радості. Але радість ця має йти від глибини серця, а не від тілесних насолод чи розваг. Адже чим глибше покаяння людини перед Богом, тим більше радості від прощення, більше миру і спокою. Духовна радість не пов’язана з веселощами, розвагами чи комфортом. У час посту варто зосередити свої душевні й тілесні сили на благочесті й розсудливості, на стриманості й ділах милосердя. А порожні розваги, марна трата часу, пустослів’я, надмірний сміх ці сили розпорошують.

Проте піст – це не спосіб здаватися побожнішим, ніж інші. У Євангелії від Матфея (6:16–18) говориться: «Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно».

Ми не повинні ставитись до благочестя як ханжі. Христос дорікав: «І вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них» (Лук. 11:46). Тому якщо у Ваших рідних чи друзів випадає день народження, іменини чи інше свято, скажімо, народження дитини, то не варто відкладати привітання до Пасхи. Але святкувати й радіти – без зайвих веселощів та надмірних жартів.

Загалом, будь-яка нестриманість, надмірність згубна для християнина. Чи мова йде про споживання їжі, чи про розваги, чи про зовнішній вигляд людини. Звісно, піклуватися про свою зовнішність треба, в цьому немає чогось поганого. Єдине, – як і все в нашому житті, що ця турбота повинна мати чіткі межі. Коли жінка, скажімо, з великою кількістю косметики на обличчі приходить до храму на службу, це трошки ріже око. Але коли вона перебуває на такій роботі, де прийнято певним чином одягатися і себе прикрашати (наприклад, акторка, секретарка, топ-модель), у цьому, можливо, немає особливого гріха. Хоча в міру духовного зростання людини вживання надто вишуканого й коштовного вбрання чи прикрас зводиться до мінімуму. Вірна Богу цариця Есфір користувалась пахощами та косметикою, бо займала відповідне суспільне становище (Есф. 2:9, 12). Але ап. Петро навчає: «Нехай буде прикрасою вашою не зовнішнє – заплітання волосся, золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом» (1 Пт. 3:3). Апостол Павло також говорить про це: бажано, щоб «жінки, в пристойному вбранні, з соромливістю і цнотливістю прикрашали себе не заплітанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцінним одягом, а добрими ділами, як личить жінкам, які присвячують себе благочестю» (1 Тим. 2:9–10).

Коли людина крок за кроком воцерковлюється, вона починає розуміти, що в житті головне, а що – другорядне, у неї вибудовується ієрархія цінностей. І тоді якісь речі, котрі здавалися раніше надзвичайно важливими, йдуть на другий-третій план і ми переглядаємо своє ставлення до світу. Християнство – це не система заборон, і людина сама обирає, у що їй одягатися, що пити та їсти. Але час Великого посту позначений більшою стриманістю в діях, словах та помислах. Тому в такий період не зовсім доречні розкішність, із якою асоціюється яскравий колір одежі, або ж визивний макіяж чи надмірні веселощі.

Волин. єпарх. відом.– 2012.– № 3 (88)