Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіДвадцять п’ята неділя після П’ятдесятниці
Статті

Двадцять п’ята неділя після П’ятдесятниці

Віталій КЛІМЧУК Притча про милосердного самарянина

Самарянин їхав шляхом, що вів з Єрихона до Єрусалима. При дорозі лежав невідомий чоловік, пограбований розбійниками і побитий мало не до смерті. Самарянин, скорившись порухові серця, ні хвилини не вагався, як йому чинити. Підійшовши до нещасного, він перев’язав його рани, потім обережно посадив на свого осла і привіз до найближчого заїжджого двору. Самарянин попросив доглянути бідолаху, а наступного дня, збираючись у подальшу дорогу, дав господареві гроші, щоб той потурбувався про хворого незнайомця. «Якщо ж цих грошей виявиться замало і ти витратиш більше, – додав самарянин, – то я на зворотному шляху доплачу тобі».

Притчею про милосердного самарянина Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), любити ближнього без жодних обмежень та кордонів.

Притча про милосердного самарянина була сказана Господом на пояснення одному законникові, який не розумів, що йому слід робити, щоб успадкувати вічне життя. На закінчення притчі Син Божий дав йому настанову: «Йди і ти роби так само». Ця настанова звернена до всього християнського світу і до кожного християнина зокрема.

Питання про сенс життя, про спасіння, про вічне життя і зараз непокоїть багатьох. Гранично ясну відповідь на це питання, яке хвилює людину, дав Ісус Христос. Він однаково ставився
до всіх, хто дорожить своїм спасінням, для кого питання про вічне життя не є лише звичайною цікавістю.

Милосердний самарянин являє нам зразок, який ми, за велінням Божим, повинні наслідувати. Йдучи за природним покликом серця, він виконав найвеличнішу заповідь, основний закон усього християнства, який виражається одним словом: любов. Самарянин зовсім не знав того нещасного чоловіка, якого знайшов на дорозі, і, зрозуміло, ніщо не заважало йому залишити того без будь-якої уваги і байдуже проминути людину, як це зробили перед ним юдейський священик і левіт, як робить багато хто в сучасному світі. У такому разі він зберіг би час і гроші та уникнув би багатьох клопотів і турбот. Але він не вчинив так, а поспішив допомогти страднику. Саме в цьому й полягає істинний дух християнської любові.

Любов відома була і до Христа. Вона була потрібна і в Старому Завіті. Як закон серця любов завжди вважалася найвищою окрасою людини. Але така безмежна, самовіддана, все­осяжна любов, яку заповідав Христос Спаситель, – любов, яка всіх прощає і всім співчуває, яка благо ближнього цінує вище за власне і готова віддати за нього життя, – така любов є нове слово, нове одкровення, принесене Сином Божим.

«Заповідь нову даю вам, – говорить Господь: – щоб ви любили один одного» (Ін. 13:34). До Христа на землі панував закон: око за око і зуб за зуб (Вих. 21:24). А Господь прийшов і приніс новий принцип життя: любов. Там, де немає любові, немає і християнства. Самим Спасителем вказано відмітну ознаку Його послідовників: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою», – сказав Він у прощальній бесіді (Ів.13:35).

Волин. єпарх. відом.– 2015.– № 11 (132)

4 грудня 2022 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери