Ікона «Святитель Феодосій, архієпископ Чернігівський

Образ написано 1906 року на Афоні, походить із храму с. Погиньки Ковельського району. Матеріал: дерево, левкас (суміш клею і крейди для ґрунтування дерева), сусальне золото, олія. Техніка: олійний живопис, золочення. Зберігається в Музеї волинської ікони, нереставровано.

Святитель Феодосій, якого Церква вшановує 18 лютого та 22 вересня, походив із задніпровських дворян Углицьких.

Закінчивши навчання, прийняв чернецтво у Києво-Печерській Лаврі з ім’ям Феодосій, на честь великого подвижника і першозасновника чернецтва на Русі Феодосія Печерського. Вище духовне начальство не могло не помітити освіченого, благочестивого і діяльного ченця. Митрополит Діонисій (Балабан) 1658 р. поставив його архідияконом Софійського собору в Києві. Потім його призначили намісником митрополичого кафедрального дому. Шукаючи усамітнення, згодом він поселився у віддаленому Крустицькому Батуринському монастирі, який був відомий строгим чернечим життям. Невдовзі його призначають ігуменом Корсунського монастиря на острові річки Рось.

1664 року мудрого управителя духовною обителлю переводять настоятелем знаменитого древнього Видубицького монастиря, який перед цим був спустошений. Монастир вимагав багато зусиль для внутрішнього і зовнішнього благоустрою. Але Феодосій з Божою допомогою відродив обитель до колишнього процвітання. Тут він улаштував прекрасний хор, що славився по всій Російській імперії. Але найбільшим трудом цього подвижника Христового було впорядкування чернечого життя й утвердження духу високого подвижництва. На монастирських землях у Мозгірському повіті він засновує скит для тих, хто шукає повного усамітнення й аскетичного подвигу.

Унаслідок своєї праці Феодосій перетерпів багато кривд через наклепи заздрісників. У скрутні часи його підтримував тодішній керівник Київської митрополії архієпископ Чернігівський Лазар Баранович, його колишній учитель. Саме він, заручившись підтримкою гетьмана Мазепи, призначив його своїм наступником на митрополію і побажав, щоб ім’я Феодосія «написане було на Небесах». Під покровительством Мазепи Феодосій облаштував достойне життя Єлецького монастиря.

Це був період, коли Українська Церква формально вже підпорядковувалась Московському Патріархові, але ще не втратила фактичної самостійності завдяки своєму потужному, повнокровному організмові. 1692 року Лазар Баранович разом із гетьманом Мазепою звернулися до Москви з проханням рукопокласти Феодосія в єпископи.

Велика була радість для пастви, яка благоговійно любила і поважала Феодосія, побачити його в архієрейському сані.

5 лютого 1695 року великий світильник Української Церкви згас. Поховали його в Чернігівському Борисоглібському кафедральному соборі. Відразу ж після кончини Феодосій почав щедро посилати благодать тим, хто до нього молиться. Так, він зцілив від важкої недуги свого наступника по чернігівській кафедрі преосвященного Йоана. Він часто являвся хворим уві сні з настановами й повчаннями. Через 76 років після смерті його тіло виявили нетлінним.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 2 (51)