Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (сучасні грецькі Салоніки, слов’янська назва – Солунь). Батько й мати святого були таємними християнами, тож і хлопчика виховали у християнській вірі. Це був час правління імператора Діоклеціана та співправителя Сходу Галерія Максиміана.
Після смерті батька Димитрія, коли юнак уже досяг повноліття, кесар Максиміан викликав його до себе й, переконавшись в освіченості й військово-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька – проконсулом Солунської провінції. Головним завданням молодого стратега була оборона міста від варварів. (Серед тих варварів, які загрожували римлянам, були наші предки слов’яни. Церковне Передання говорить, що батьки Димитрія – теж слов’янського походження).
Імператор поставив перед проконсулом ще одну вимогу: викорінювати Християнство. «Віддавай смерті кожного, хто призиває ім’я Розп’ятого». Кесар не підозрював, призначаючи Димитрія, який шлях сповідання віри та подвигу мучеництва готує він таємному подвижникові. Прийнявши призначення, той повернувся до Солуня та відкрито визнав себе християнином. Замість того, щоб гнати й страчувати християн, він став навчати жителів міста християнської віри та викорінювати звичаї ідолопоклоніння.
Укладач житія святого Метафраст говорить, що він став для солунян «другим апостолом Павлом», тому що Павло заснував колись у цьому місті першу громаду віруючих. Святому Димитрію призначено було Господом піти за апостолом на мученицьку кончину.
Звичайно, звістка про те, що проконсул є християнином, невдовзі дійшла до кесаря Максиміана. На зворотному шляху з походу на сарматів (племен, які населяли Північне Причорномор’я) імператор вирішив іти через Солунь, щоб покарати Димитрія та вчинити розправу над солунською християнською спільнотою.
Довідавшись про це, святий завчасно повелів своєму вірному служці Луппу роздати маєток жебракам зі словами: «Розділи багатство земне поміж ними – будемо шукати собі скарбу на Небі». А сам віддався посту й молитві, готуючись до прийняття мученицького вінця.
Коли імператор увійшов у місто, наказав викликати до нього Димитрія, і той відважно визнав себе християнином. Максиміан у гніві наказав ув’язнити сповідника.
В благочестивих житіях так описують його останні дні: «Як у світлиці, святий Дмитро сидів у темниці, хвалячи й прославляючи Бога… Він сподобився відвідин ангела Божого, що приніс йому мир і підбадьорив його перед стражданнями».
На світанку 8 листопада 306 року в підземну в’язницю увійшли воїни. Вони застали Димитрія за молитвою та одразу простромили його списами. Так святий сповідник перейшов у вічні світлі оселі.
***
Православна Церква в суботу напередодні дня пам’яті святого Димитрія Солунського молитовно згадує всіх спочилих.
Установлено звичай князем московським Димитрієм Донським, який, отримавши з Божою поміччю перемогу над татарами на Куликовському полі 21 вересня 1380 р., звершив поминання загиблих у ній воїнів. За порадою святого Сергія, ігумена Радонезького, князь постановив звершувати таке поминання щороку. Згодом із загиблими воїнами почали у Димитрівську суботу поминати всіх одвіку спочилих православних християн, зокрема батьків.
