Образ «Cвятий великомученик Христів Димитрій». XVII ст. Походить із храму с. Гішин Ковельського районного деканату. Матеріали: дерево, левкас (ґрунт із крейди і клею), темпера, золочення, сріблення. 1981 року святиню передано у Волинський краєзнавчий музей. Реставрована у 2007 році в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України. Експонується в Музеї волинської ікони.
8 листопада церква вшановує великомученика Димитрія, якого було страчено 306 року. Походив він із Солуні. Батько його був воєводою, разом зі своєю жоною таємно сповідував віру в Ісуса Христа. Лише в похилому віці подружжя дочекалося народження сина. Після смерті батька воєводою призначили Димитрія, який з дитинства прийняв істинну віру і багатьох язичників навернув до Христа, хоча усвідомлював, яка доля чекає його, й готувався до мучеництва. У темниці, куди був посаджений, святий усердно молився. Там йому явився янгол Господній, який утішив і підбадьорив Димитрія. Заколотий списами, він мужньо прийняв смерть. Нетлінні мироточиві мощі святого зберігаються в церкві св. Димитрія в Солуні.
Наша ікона – характерний зразок волинського іконопису XVII ст. Тут бачимо улюблений волинський колорит: голубе обрамлення, сріблення, світлі й теплі червоні та зелені кольори, м’яко змодельований, просвітлений лик святого.
У час Національно-визвольної війни українського народу образ воїна-захисника був близький нашим предкам, тому святого Димитрія на іконі передано з великою любов’ю.
Груди воїна прикрито срібними обладунками, які внизу закінчуються набедреними візерунчастими листками. Доповнюють броню налікотники і гостроверхий шолом, що видніється за лівим плечем святого. Обладунки одягнено на ясно-зелену сорочку, зверху прикриті червоним плащем. Червоний колір плаща вказує на високий військовий ранг Димитрія. Поєднання зеленого й червоного кольорів – найгармонійніше поєднання протилежних тонів у спектрі – виражає злиття життєдайної молодої сили святого і його жертовної любові до Бога. Так проявився ренесансний естетичний ідеал того часу, що сповідував гармонійну єдність тіла й душі. На його ногах – світло-бежеві м’які добротного пошиття чоботи. У лівій руці святий тримає срібного хреста, у правій – списа. Низький горизонт місцевості, на якій зображено святого, підкреслює велич його постаті. Пейзаж має три плани: найближчий – темно-синій, середній – зелений, дальній – світло-голубий.
За традицією тло ікони оздоблене орнаментом, який різьбився на левкасі й покривався сусальним (листовим) золотом. Характер орнаменту відповідає образові мужнього і незламного воїна Христового. Складки на одязі жваво прописано умовними лініями кольором, світлішим за основний тон.
По кутах обрамлення і посередині кожної сторони рами розміщено прикраси (збереглися не всі) у вигляді круглих та еліпсовидних напівсфер. Їх виготовляли з дерева, покривали ґрунтом і золотили або сріблили. Називалися вони «боніями» (з італійської – «камені»). Очевидно, цей елемент обрамлення створили під впливом західного мистецтва. Довкола боній по синьому тлу білою фарбою нанесено візерунки із завитків і цяток, що нагадують український народний розпис. Такий тип декору притаманний саме волинському іконопису XVII ст.
Лик святого Димитрія передає його молодий вік і просвітлений внутрішній світ. Вуха зображено так, що вони вказують на здатність святого все чути (в духовному плані). Адже ікона зображує великомученика у молитовному стані, він сприймає молитви віруючих і як Господній угодник молиться до Всевишнього.
