Ікона «Апостол Йоан»

Образ написано в XVIII ст. Волинь. Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера. Експонується у Музеї волинської ікони.

Апостола Йоана Богослова (21 травня, 9 жовтня) поряд з іншими авторами Євангелій, що увійшли до Нового Заповіту, здавна шанували у християнському світі. Йому присвячують храми, його зображення можна побачити у монументальних розписах, на іконах, а найчастіше у книжкових мініатюрах. Євангелісти мають особливу іконографію, як загальну для всіх, так і окрему. Що стосується Йоана Богослова, відомі і традиційні поясні та ростові його зображення, і зображення сидячим на тлі печери острова Патмос, де він жив і диктував Прохору текст Об’явлення. Найраніші зображення Йоана дійшли до нашого часу з V–VI cт. У фресках Архієпископської капели у Равенні (494–519), базиліки у Паренцо в Істрії (535–543), мозаїках монастиря Св. Катерини на Синаї (між 548 і 565) Йоан – молодий і безбородий як апостол. Пізніше з’являються його зображення як автора Євангелія – сивого старця.

На волинській іконі апостола Йоана бачимо молодим, сповненим сил, досить миловидним, із довгим хвилястим волоссям, без бороди. Найімовірніше, образ був храмовим і призначався для намісного ряду іконостасу.

За західноєвропейською традицією, у нижній частині ікони зображено сцени смерті Йоана (помер в Ефесі у віці 113 років) та мучеництва в котлі з киплячою олією під час гоніння на християн.

Чаша і змія – відомі атрибути Йоана – розповідають про те, як жрець храму Діани в Ефесі дав йому випити чашу з отрутою, щоб випробувати силу віри. Двоє засуджених уже випили чашу і померли. Йоан, перехрестивши чашу, випив і не тільки залишився живим, але й воскресив померлих. Із середньовіччя чаша символізує християнську віру, а змія – сатану.

Орел – птах, який літає вище, уособлює Йоана. Його видіння Бога було найбільш безпосереднім і відрізнялося від інших.

Велична постать євангеліста відповідає традиціям бароко – з насиченими фарбами, соковитим моделюванням, світський характер трактування поєднаний із сакральним. Ікона відзначена живістю, натуральністю образу, в якому відчутний вплив портрету. Портретність в іконах XVIII ст. – це індивідуалізація зображення ликів у плані їх «заземлення», «олюднення», а не передачі індивідуальних рис конкретної особи. У написанні одягу автор використовує традиційні волинські кольори: зелений трав’яний та теплий вохристий. Урочистість образу підкреслює сріблене тло, різьблене пагонами аканта, – улюблений мотив декору царських врат, вівтарів, виносних ікон на Волині у XVIII ст.

Волин. єпарх. відом.– 2012.– № 10 (95)