Старозавітні приклади сучасним керівникам

Працюючи в будь-якій організації, установі чи на підприємстві, кожен із нас вступає в певні відносини з колегами по роботі. З одними людьми ці стосунки можуть бути на рівних, а з іншими ми опиняємося в ролі підлеглих чи носіїв влади (керівників, управлінців). Причому комусь доводиться керувати одним-декількома працівниками нижчого рівня (рівнів), а декому – десятками, сотнями або й навіть тисячами підлеглих.

І тому виникають питання: як налагодити роботу ввіреного тобі малого чи великого колективу таким чином, щоб він працював злагоджено, ефективно, з максимальною віддачею? Як виправдати довірену тобі Богом справу управління іншими людьми? Знайти відповідь на ці, як, зрештою, і на багато інших життєвих запитань, нам допоможе Біблія – священна для кожного християнина книга. Адже хоча й написана вона людьми, та з натхнення Духа Святого. Можна сказати, що писали її руки людські, які направляв Отець Небесний через Духа Святого.

Отже, звернімося до цієї Книги та віднайдімо в ній яскраві приклади того, яким має бути наближений до ідеалу управлінець, якими рисами він повинен володіти, а яких, навпаки, уникати.

Ознайомившись зі Старим Заповітом, можна виділити низку бажаних якостей для сучасних менеджерів. Наведемо їх тут у порядку згадування вибраних нами цитат.

1. Порядність.
Йосиф відмовився спати з дружиною свого господаря та благодійника Потифара, який був царедворцем фараона, начальником охоронців (Бут. 39:1–12).

2. Довіра підлеглим.
Єгипетський фараон поставив тридцятирічного Йосифа над домом своїм і всією землею Єгипетською (Бут. 41:37–41).

3. Залагодження міжособистісних конфліктів у колективі.
Мойсей, бачачи, як два євреї сваряться, сказав тому, хто кривдив: «Навіщо ти б’єш ближнього твого?» (Вих. 2:13).

4. Дотримання слова.
Галаадитянин Ієффай пообіцяв Господу в разі перемоги над аммонитянами після свого повернення з миром принести Йому в усепалення те, що вийде з воріт його дому назустріч йому. Першою, хто зустрів Ієффая, була його єдина дочка, над якою він і звершив свою обітницю (Суд. 11:29–40). Це негативний приклад – поспішної, необдуманої обітниці.

5. Жертовність.
Для того, щоб помститися филистимлянам, Самсон не пошкодував навіть свого життя. Він зрушив з місця два середніх стовпи, на яких тримався дім филистимських власників, і загинув сам разом із трьома тисячами ворогів на покрівлі (Суд. 16:26–30).

6. Великодушність.
Господь вказав на Саула як царя для Ізраїлю, але деякі негідні люди знехтували його та не піднесли йому дарів. Приблизно через місяць після цього Саул здобув перемогу над аммонитянами і народ захотів умертвити тих, хто був проти його царювання. Однак він цього не допустив (1 Цар. 10:17–11:13).

7. Ініціативність.
Син Саула Йонафан разом зі своїм зброєносцем таємно від батька піднявся на скелю до загону филистимського, завдав поразку ворогам і тим надихнув ізраїльтян до битви (1 Цар. 14:1–23).

8. Турбота про хворих (втомлених, знесилених) підлеглих.
Одного разу цар Давид переслідував амаликитян, що повели в полон жителів його міста Секелаг. Сталося так, що переслідувати ворогів до кінця та повернути полонених змогли тільки чотириста із шестисот чоловік, які супроводжували царя. Решта двісті зупинилися знесилені біля Восорського потоку. Після щасливого повернення із перемогою цар прийняв рішення розділити здобич на рівні частки між усіма: і тими, хто ходив на війну, і тими, хто залишався при обозі (1 Цар. 30:1–25).

9. Щедрість.
Після того як ковчег Божий урочисто перенесли в місто Давидове (Сіон), цар роздав усім – безлічі – присутнім ізраїльтянам по хлібині, по шматку смаженого м’яса і по коржу (2 Цар. 6:18–19).

10. Вдячність.
Під час перебування царя Давида у Маханаїмі, коли він утікав від свого сина Авессалома, галаадитянин Верзеллій забезпечував його та людей, які були з ним, їжею. Після перемоги над ворогами Давид сказав Верзеллію, щоби той ішов із ним, і цар годуватиме його в Єрусалимі (2 Цар. 19:32–33). Крім того, перед смертю він заповідав своєму синові Соломону виявити милість до синів Верзеллія, щоб вони були між тими, хто годується за царським столом (3 Цар. 2:7).

11. Шана померлим підлеглим.
Неффалимівець Товит був відведений полоненим у країну Ассирійську, в Ніневію. Там він робив багато благодіянь своїм єдиноплемінникам. Зокрема, якщо бачив когось із них померлим і викинутим за стіну міста, ховав його (Тов. 1:1–17).

Юда Маккавей після перемоги над військом Горгія зібрав до двох тисяч драхм срібла і послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх своїх померлих воїнів, які були ідолопоклонниками (2 Мак. 12:32–45).

12. Рішучість.
Ізраїльтянка Юдиф не побоялася піти до Олоферна, воєначальника асирійського, й умертвити його, захищаючи свій народ від смерті та пограбування (Юдиф 8–13).

13. Вірність.
Троє побожних юнаків юдейських Ананія, Мисаїл і Азарія відмовилися поклонитися золотому ідолу, якого поставив цар Навуходоносор, і були вкинуті у розжарену піч (Дан. 3:8–21).

14. Чесність.
Книжник Єлеазар відмовився їсти під виглядом ідоложертовного ним самим приготоване м’ясо, щоби цим не спокусити юдеїв (2 Мак. 6:18–31).

Водночас нечестивий володар у Біблії прирівнюється до рикаючого лева та голодного ведмедя (Притч. 28:15). Крім того, у Старому Заповіті можна натрапити й на згадки про непорядні дії деяких осіб. Зокрема, небажаними характеристиками для управлінців є:

1. Обман.
Лаван, тесть Якова, якому він служив двадцять років за двох його дочок і худобу, десять разів переміняв нагороду йому за роботу (Бут. 31:41).

2. Заздрість.
Цар Давид забажав собі за жінку Вірсавію – дружину свого воїна Урії-хеттеянина (2 Цар. 11:1–4).

3. Підступність.
Узнавши, що Вірсавія вагітна, Давид наказав своєму воєначальникові Йоаву поставити Урію там, де буде найсильніша битва, та відступити від нього, щоб він був уражений і загинув (2 Цар. 11:5–15).

Звичайно, один і другий перелік не є вичерпними. Кожен, хто ознайомився з ними, може розширити їх своїми характеристиками.

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 9 (142)