Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Проповіді

Примирімося й подякуймо

26 лютого 2017 р. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла на завершення вечірньої перед чином прощення у кафедральному соборі Святої Трійці.  Світлина інформаційної служби Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 26 лютого, увечері неділі сиропусної, напередодні Великого посту, перед чином прощення в кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Господь наш, прийшовши до апостолів, говорить: «Мир даю вам». Говорить й інші слова: «Заповідь нову даю вам – любіть один одного».

Ми сьогодні, наповнюючи своє серце бажанням майбутнього, згадуємо ці слова як основу наших майбутніх вчинків, нашого майбутнього розуміння і нашого майбутнього життя, життя на землі: прийняти цей мир, який дарує Господь, жити по заповіді, любити один одного. Тому, що це найбільша заповідь, яка є. Дві найбільші заповіді дає Господь: перша – любити Бога, а друга – любити ближнього свого, як самого себе. Ми це дуже часто розуміємо, коли щось стається недобре між нами: як хочеться відчувати, як хочеться бачити, коли люди живуть мирно, люди живуть у любові, в порозумінні, й ніщо не торкається серця їхнього, крім бажання служити.

Ісус Христос, омиваючи ноги апостолам Своїм, говорив: «Я прийшов не для того, щоб ви служили Мені, Я прийшов для того, щоб послужити вам». Цей приклад даю вам для того, щоб і ви служили. І ми говоримо про людей особливого покликання: «Вони – служителі». Не лише священнослужителі. Служителі держави, служителі інших напрямків життя людського. Але в цих словах закладено – «служити ближньому своєму».

Ми часто вимагаєм до себе великої уваги, великих почестей, і в більшості вимагаєм це від свого егоїзму: «Я» – в центрі всього буття, мусить бути по-моєму, так, як я хочу, навіть забираючи свободу іншої людини. Ми вирішуємо життєві вчинки тих, кого народили, в першу чергу. Ми знаємо, куди йому іти, що йому робити, як дихати, як жити. Заходим на іншу територію.

Хоча Господь створив людину по образу Своєму і по подобі Своїй як особистість, та ось це гріховне начало, коли «Его» [Я] ставиться в центр!.. Господь говорить: «Я прийшов, щоб послужити вам. Хто хоче бути першим серед вас, хай буде слугою вам». Ось! коли хтось хоче бути важливішим – хай спочатку навчиться служити. Хто хоче бути керівником, хай спочатку навчиться бути підлеглим. Добрим підлеглим, тоді зможе бути добрим керівником. Хто хоче і розуміє, що в майбутньому стане батьком чи матір’ю, в дорослому віці хай навчиться бути добрим сином чи дочкою.

І ось ця присутність у нашій душі гріховних звичок дуже часто нас розділяє. Нема порозуміння. А в результаті – відчуття нещасливості: немає оцього задоволення від життя, яке хотів мати. А його немає тому, що ти, в першу чергу, вигнав Бога зі свого серця. Його там немає. А якщо немає Бога в твоєму серці, то там немає ні миру, там немає ні любові. А якщо там немає ні миру, ні любові, там є скорбота, там є хвороби і вкінці там появляється розуміння нещастя. Нещасливо живеш, нещасливий! І тут Господь посилає оці випробування, щоб усвідомлювати, що можна піти іншим шляхом – жити з Богом. І не просто жити з Богом: жити з Богом – жити по-Божому означає.

А це означає – виконувати Заповіді так, як говорить Ісус Христос. Жити з Євангелієм, усе дуже просто: хай твоє слово буде «так» або «ні», ти або Христовий, або антихристовий. Якийсь один шлях обираєш: чи шлях добра, чи шлях зла. І часто буває, що ми згадуємо про Бога, звертаємося до Бога й Господь дає на думку шлях праведний, шлях правильний. Потрібна згода, твоя внутрішня згода жити по-Божому, жити по совісті. Якщо ж ми кажемо, що не до кінця знаємо Заповіді, не до кінця все розумієм, – живи по совісті. Якщо ти будеш жити по совісті, то це вже означає, що ти будеш жити по-Божому. Якщо живеш по совісті, то, в першу чергу, живеш у згоді з самим собою. Мир є в твоїй душі. Совість не обманеш, себе не обманеш. Усіх можна обманути, а себе не обманеш, і, звичайно, що ти не обманеш Бога, бо Він є серцевидець.

Але коли ти спокійно спиш, твоя совість тебе не мучить, то ця гармонія дає тобі можливість іншими очима бачити світ. Навколо себе не ворогів, навколо себе не поганих людей, а навколо себе бачити таку ж саму людину, як і ти. Створену так само по образу і подобію Божому. Навіть якщо ти її фізично привів на світ, усе одно вона створена не по твоєму хотінню, а вона створена по волі Божій.

Людина народжується тому, що Бог приводить її в цей світ, щоб вона бачила красу цього світу, прославляла Творця і була щаслива в цьому прославленні. Господь дає, попри всі випробування, і моменти ось цього примирення. Дає сили, дає натхнення, і ми просимо на це благословення: «Господи, дай мені сили примиритися з ближніми моїми, знайти з ними однодумність і однодушність». Бути з ними щасливими. Щоб не цінити життя людини, з якою ти прожив, лише після того як вона відійде. (Як кажуть, оціниш, коли втратиш).

Як часто ми нехтуємо стосунками з нашими батьками! Здається, їм належить нас народити, належить нас виховати, забезпечити, і так завжди буде. І приходить момент, коли ти розумієш, що так вже не є. І ти не лише не мала дитина, а вже твій час відходити з цього світу. Батьки відійшли, і як хочеться відчути цього батьківського тепла, як хочеться відчути оцих добрих слів – слів любові, які ідуть із уст і серця твоїх батьків. Їх уже немає. І не буде. І думаєш – подзвонив би, прийшов би, а вже нема до кого. Лише могила. Ось ми оцінюємо, що таке втратити.

Ми втрачаємо й інших дорогих нам людей, яких Господь сподобив нас зустріти на життєвій дорозі. Нічого випадкового у цьому світі немає. Немає й випадкових зустрічей. Ми, людським розумом, думаємо, що ідем по дорозі й зустріли людину просто так. Нічого «просто так» в житті не буває! Господь посилає тобі добрих людей, коли тобі трудно. І поганих людей, коли ти згрішив і збиваєшся із правильної дороги, і цей грішник тебе усмиряє, і ти розумієш, що недобре іти гріховною дорогою, і виправляєшся. Ми один щодо одного є знаряддями в руках Божих. Одних Господь використовує для смирення нам, других використовує нам для підтримки. Тому кожна випадковість – це неусвідомлена закономірність. Кожна зустріч – це зустріч для користі нашої душі. Навіть якщо та людина в твоєму житті нічого не сказала й особливого нічого не зробила. Те, що вона була поряд, стояла з тобою, – це також урок. Це також Боже благословення.

Господь-Промислитель опікується кожною людиною. Де б ми не були, завжди з нами Бог. Це ми можемо сказати в своїй гріховній суті, що «Бога нема». Тому, що надіялися на себе, а не надіялися на Бога. Якщо надіявся на себе, то і думаєш: не справився, не получилося, щось не зробив, – немає Бога. Так говорить тільки безумець, про якого мовить псалмоспівець: «Сказав безумець в серці своєму – “Бога нема”». Бог завжди є! І ти повинен Його відчувати, а відчуваєш, коли маєш чисте серце. «Блаженні чисті серцем, бо ті Бога побачать». Блаженні чисті серцем у ближньому своєму також побачать образ і подобіє Боже.

Давайте сьогодні, на мить, побачим в один одному не родича, не сусіда, не дітей, не батьків, а в ближніх своїх побачим образ і подобіє Боже, самого Христа, Який стоїть поряд з тобою! І усвідомлюючи, що людина немічна й може зробити недобрий вчинок (сам же не можеш робити лише добрі вчинки), не осуджуй і ближнього свого. Усвідомлюючи, що ти не праведний, дай можливість покаятися і виправдатися й іншому. Зроби цей крок, дай цю допомогу людині, яка тоне. Уявляєте собі, коли людина тоне? Яка наша перша реакція? Подати руку. Ось так і ми: подай руку тому грішнику, який тоне, але хоче спастися. Ти простягнеш йому руку, його спасеш і душу свою спасеш.

Перше, примирися з людиною, яка тебе зобидила. І слово, яке звучить: «примирися»! Принеси мир. Ми кажемо дуже часто це своїм дітям, яких виховуємо: «Іди, помирися зі своїм братом», «Іди, помирися зі своєю сестрою». Слово яке, не тільки дія! А слово змістовне, яке за собою має дію. Примирись! Примиритися, в першу чергу, означає визнати, що і ти був неправий. Більшою, меншою мірою, але і ти був неправий. Але якщо ти його любиш, якщо та людина для тебе близька чи зробила щось у твоєму житті (а ми знову згадуємо, що вона «просто так» у твоєму житті не появилася), подякуй їй за ту науку, яку вона тобі зробила в житті. Подякуй їй за те, що вона була в твоєму житті. Просто подякуй.

Ми мало дякуємо. Дякувати треба постійно. За тих людей і тим людям, які були в нашому житті. А якщо ти дякуєш, то розумієш, що сам був немічний і щось зробив недобре. Спровокував конфлікт чи його очолив – цей конфлікт, це непорозуміння. Але благодать, яку ти на собі носиш, вона дає тобі силу усвідомити: єдине творіння Боже – людина, яка усвідомлює недобрість своїх вчинків, і може покаятися, і вміє це робити. Щирим серцем. Робить це для того, щоб мир був. Робить це для того, щоб щастя було. Робить це для того, щоб відчував ти себе в цьому світі як поряд ходящий із самим Христом.

Тому сьогоднішній день – це той перший крок, який ми робимо в перші постові дні, коли шукаємо миру. Миру в своїй душі, миру в своїй сім’ї, миру в своїй родині, державі. Тому спонукаємо себе до прощення всередині. Простити нашим ближнім усе, чим вони завинили перед нами, у всьому, визнаючи й свої немочі. «Мир даю вам. Любіть один одного», – ось цими словами я закликаю вас сьогодні залишитися в мирі з собою. Цими словами я закликаю вас сьогодні піти із храму, піти до своїх родин, до своїх сімей. Це велике благословення, яке Господь дарує людям. «Гордим Господь противиться, а смиренним дає благодать». Хай Господь, побачивши наше смирення, наше покаяння, дарує нам цю благодать, яку бажає прийняти наша християнська душа.

Я закликаю на всіх вас Боже благословення. Сили вам! Ось такої послідовної ходи в примиренні з нашими ближніми і з нашими рідними. Щоб мир і радість панували в наших серцях. Щоб мир і радість панували в наших сім’ях. А Господь усе це буде давати вам, дарувати Своє благословення. І хай радість селиться в нашому серці, хай наша душа буде чистою і наслідує Царство Небесне.

Я ж усвідомлюю, що, обдарований владою, разом з тим також міг згрішити. Тому й у вас прошу прощення, якщо когось образив, щось недобре зробив чи не так зробив. Простіть мене, грішного. Простіть мене, грішного. Простіть мене, грішного.

Хай Господь миру й любові благословить усіх нас на піст, на цей добрий подвиг очищення і спасіння нашої душі. Даруйте мир один одному, примиряйтесь, а Господь у ваше серце вселить радість і дарує вам Своє благословення.

Слава Ісусу Христу!

26 лютого 2017 р. Інші проповіді за рубриками: Піст, Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери