Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 15 жовтня, у 19-ту неділю після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії у кафедральному соборі Святої Трійці.
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!
Улюблені браття і сестри, вітаю усіх вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям святих Христових Тайн.
Людина, яка приходить до храму, кожен раз перед собою бачить якусь тему, з якою вона сьогодні хоче прийти до Бога, і до Бога звернутися, і про це порозмовляти. І можна цілу Службу стояти й думати про щось своє, що ти хочеш сказати Богу. Власне, це і є молитва: розмовляти з Богом про свою душу, про свої думки, про свої мрії.
Наш поет сказав: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами». Ви пам’ятаєте ці слова. Але він розмірковував про своє, про те, як тяжко. А я хотів би, щоб ми на цих словах робили інші висновки. Важко може бути людини під тягарем своїх гріхів і людині може бути важко за те, що навколо неї, з її переживання за світ.
Але тяжко людині залишається тоді, коли вона з однієї сторони – несе відповідальність, а з другої сторони – не до кінця уповає на Бога. Сама перетягує на себе оцю відповідальність. Я вважаю, що у важких моментах випробувань потрібно залишати рішення за Богом. Бо часто буває складна ситуація, і як поступити – не знаєш. І залишається тільки молитися. І коли ти молишся, Господь знайомить з якоюсь людиною, складаються якісь обставини, щось міняється... І по вірі твого серця дивишся – і все пройшло. І ще настає ранок, сонце піднялося – вже здається, що навіть природа навколо тебе змінилася: змінився ти і змінилося все навколо тебе. Тобто залежить від людини, що вона створює, що вона бере на себе, а що – віддає в руки Божі. Бо в такому співдіянні Божого і людського є суть нашого життя і спасіння. Творець за нас наш хрест не понесе. Але й сама людина без Бога цей хрест теж не може нести: не донесе.
Так ось, коли стається такий момент, віддай усе в руки Божі. Але віддай із яким настроєм? Та, звичайно, з радісним! А чому не з таким сконцентровано сумним і відповідальним? Та тому, що в Бозі ти зможеш усе. А коли ти сам сконцентрувався, це ти покладаєш на себе. І думаєш, «я це зможу».
Навіть деякі філософи і розумники різні пропонують варіанти. Колись звучало таке – автотренінги. Такі тренінги: «Я все можу, я сильний» і так дальше, і так дальше. «Я самостійний», і там інші слова. Ви ж чули неодноразово. І, здається, перший раз ти зібрався докупи, а далі куди йти – не знаєш. Тому, що Бога там нема.
Ось ти зібрався, а куди підеш? А чому не згадати в той момент слова апостола Павла: «Я можу все в укріпляючому мене Господі». Коли Господь тебе укріпить – зможеш усе. Те, що тобі потрібно, те що тобі під силу і не під силу. Але зможеш, но коли з Богом! Тому в житті свому ніколи не можна відставляти Бога на інше місце, на зразок: «В мене зараз справи, я помолюся пізніше» чи «Я зараз щось зроблю, а потім подумаю про це». Це ти на себе накладаєш цю відповідальність, цей тягар, і тому тобі важко.
А віддатися треба Богові. В кінцевому треба віддатися Богові, і не тільки думати, наприклад, про гріхи. Думають: «Гріхів стільки, такі вони важкі!.. Все, все закінчилося, все, пропаду». Немає більшого гріха за важливістю і за тяжкістю, який переважив би Боже людинолюбство: у Бога любові більше, ніж ваших гріхів. Наприклад, Голгофа. Господь через любов Свою переміг гріхи всього людства. Всіх людей, всього світу. І навіть переміг смерть. І є переможець смерті. Тому коли людина завжди залишається з Богом, нічого їй не страшне. Вона не повинна просто казати: «Я грішник, і все пропало». Коли ти усвідомлюєш, що ти грішник, твоя дія – кайся, виправляйся й уповай на милосердя Боже, щоб Господь тобі простив.
Будь як ось цей блудний син, який сказав: «Отче, згрішив перед небом і перед тобою, я не достойний навіть бути зі слугами, але прийми мене». Чи батько не простив того сина? Простив. І ми називаємо цей євангельський уступ – Євангелієм Євангелій.
Тому [годі] казати, що «все пропало», «я не можу помиритися з татом», «я не можу помиритися з чоловіком», «я не можу примиритися з тим-то», «в мене стільки гріхів», «а як воно буде?». Ти зроби крок назустріч. Як ця людина поведе себе, прийме твоє покаяння, прийме твоє вибачення, прийме твоє бажання бути разом і зрозуміти.
В одній, хоч і гумористичній, передачі був такий вислів, дуже гарний. Чоловік зробив недобрий вчинок і кажуть: «Як з тобою повестися?» – «Простить и понять». Здається, з гумором там сказано, але зміст який! Простити і зрозуміти. Зрозуміти, не потураючи гріху, а зрозуміти, що людина немічна і могла скоїти цей вчинок. І ти немічний, і ти скоїш цей вчинок. І найчастіше, здається, у якому гріху ближнього свого осуджуєш, такий скоро і сам зробиш. Тільки з когось посміявся, що він щось там зробив [негаразд], а проходить день-два – і це саме зробив, тебе це скорбить. Ну як, як так може бути? І смієшся, і плачеш, і злишся на себе, і називаєш себе різними словами, але ж ти скоїв цей вчинок.
Простити і зрозуміти. Зрозуміти, що людина немічна, а в результаті що? Простити. Як наші праотці говорили? «А якщо сім разів згрішив?» Так чи простити ближньому? Господь говорить: сімдесят по сім разів треба прощати на день. І в молитві «Отче наш», у якій синтез усіх наших почуттів, міркувань, устремлінь, є про це вислів: «Прости нам гріхи наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим». І Христос говорить: «Мир даю вам… Заповідь даю вам: любіть один одного». Навчіться прощати, навчіться любити, і коли навіть хтось щось [лихе] зробив – вибачай. Навчитися оцієї великої любові, яка приймає людей, зближує людей і перемагає гріх. Любов, яка перемагає гріх. Тому повчає нас Священне Писання: коли молишся, не ходи сумний. Бо Христос воскрес. А намасти своє лице єлеєм, і йди, і радій життю. Згрішив – кайся, але йди радісним.
Я це підводжу до того, що ми сьогодні не маємо причини бути сумними. Немає причини! Звичайно, на нас впливає от навіть погода. Хмарно, і здається, що в нас не зовсім той настрій. Сонце – і настрій. Якісь обставини інші. Але сумувати нема підстав. Якщо ти віруюча людина – сумувати нема підстав! Вір, що Бог з тобою і любов’ю переможе все. Вір у те, що ти носій цієї любові, то й зможеш з допомогою Божою здолати все, і все в твоєму житті буде добре. Які клопоти не були б. Вірити треба Богу, і вірити, що Божа любов, Боже милосердя буде і є понад усім.
Тому не скорбіть, а радійте кожній хвилині, що ви сьогодні живі. Хто дає гарантію, що доживете до вечора? Ніхто. Так ось, радійте. Може, більше такого дня не буде. Радій до вечора – проживеш ще сто років. Радій! Не ходити сумним і не думати, що ти старий і нікому не потрібний, тебе ніхто не любить, про тебе ніхто не пам’ятає. Є такий вислів російський: «Любви все возрасты покорны». Це я маю на увазі слово «любов» ширше, ніж у якомусь дрібному розумінні.
Любіть життя! Сприймайте цей світ, що «в природи нема поганої погоди». Насолоджуйтеся осінню, радійте зимі, втішайтеся весною, літом, втішайтеся тим, що бачите. Бо багато людей не бачить. Втішайтеся тим, що ходите і не болять у вас ноги. Бо є ті, в кого болять ноги і вони не можуть ходити. У вас є руки, ноги, голова, вдягнуті, а не роздягнуті, снаряди біля вас не вибухають. То чого ходите, як за словами того ж Шевченка: «Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть»? Так ось, не ходіть «німі на панщину». Пам’ятайте, що ви – образ і подобіє Боже, і Господь створив вас для щастя. Якщо сумуєте – кайтеся, бо отягощає гріх. Він тебе приземляє і закопує тебе в землю. Цурайтеся гріха, відходьте від нього, і радійте, і будьте щасливі. А сьогоднішній воскресний день є підставою радіти, усміхатися один одному.
Боже милосердя нехай буде з вами і радість хай панує в серцях ваших.
Слава Ісусу Христу!
