Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна ПроповідіВибираймо добро, відстоюймо правду
Проповіді

Вибираймо добро, відстоюймо правду

27 листопада 2016 р. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла в кафедральному соборі Святої Трійці. Світлина інформаційної служби єпархії

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 27 листопада, у неділю 23-тю після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії в кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, поздоровляю усіх з воскресним днем, а причасників – з прийняттям Святих Христових Тайн.

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про милосердя, про милосердного самарянина. Разом з тим, ми в ці дні говоримо про милосердя дуже часто. Тому, що якраз цієї неділі випадає день пам’яті про Голодомор. І вчора біля Хрестовоздвиженського храму ми освятили пам’ятний знак на честь християнського милосердя. Ми вшанували вчора всіх волинян, які ділилися своїм земним статком із тими, хто голодував і приходив сюди, [на Волинь]. Тих, хто ділився своїм і приймав у себе. Воістину ці люди, як цей милосердний самарянин, – не відхрещувалися, не ховалися, але розуміли, що біда. Тільки біда торкається кожного народу по-своєму і в свій час.

Сказати, що ти своє життя проживеш без проблем, – це неправда. І тому коли торкається яка біда когось, допомагаймо! Коли торкнеться тебе – тобі допоможуть.

З іншої сторони, ми можемо сказати: «Навіщо допомагати? Мені добре, та й все». Не питання – поділився ти куском хліба чи ні. Важливий той момент, чи ти посіяв добро серед людей і милосердя, чи ти його не посіяв. Не суть в тому, що ти дав. Суть в тому, що ти дав і говориш, що це правильно. І тоді інші розуміють, що це правильно. Але саме милосердя є в розумінні людської совісті і свідомості. Що треба допомагати. І коли тобі стається погано, то ти маєш надію. Чому? Тому, що ти сіяв сам. Якщо сіяв сам добро, ти очікуєш і маєш надію, що воно тебе також торкнеться. Не так все безнадійно в твоєму житті. А є надія, що милосердя, яке ти колись посіяв щодо ближнього, воно повернеться і до тебе. Якщо не прямо до тебе (Господь помилує тебе від випробувань), – повернеться до твоїх дітей, онуків. Тому, що зерно милосердя росте, існує в суспільстві, нашій людській християнській спільноті. Саме поняття. Чому милосердя – це не просто дати якусь річ? Бо інколи даєм, щоб відкупитися: дав і все. Але закладена любов у милосердя – оця дає стократний плід. Любов, закладена в милосердя, дає стократний плід.

Ми можемо, звичайно, говорити багато про Голодомор, і про нього сказано, але це вже наслідки, про які ми говорим. А причина, чому стався цей Голодомор? Та тому, що милосердя не було. Не було посіяно серед людей. А не було посіяно милосердя – була зневага до людини, ненависть до людини, в людині не бачили образ Божий. І не проявляли милосердя. А бачили ворога, контрреволюцію, ще якимись там словами це називали. Не було Бога серед них. Чому? Вони з Ним боролися. Вони боролися – ті, хто створював Голодомор, боролися. А інші сприймали це. Бо навіть якщо говорити про нас, то хто цей Голодомор робив? Ми ж самі його й робили. Приїхав якийсь один з Москви і п’ять українців виконували його волю, забирали в своїх. Не вся Росія приїхала і захапувала – самі. Чи не так? Так це. Не було милосердя й серед своїх...

У мене появилося одне питання. Ми були в складі великої Російської імперії. І всі були православними. Говорили: «православні», «державна релігія, домінуюча релігія». Це до 1917 р. Скажіть, де в 1918 р. набралося стільки атеїстів, які руйнували храми? Де за рік зібралася така кількість комуністів, комсомольців? Де їх зібралося стільки? Це ж одне покоління. 17-й рік, 32-й. Одне покоління, це одні й ті ж самі люди! Де взялося, від такої великої віри: то ж, здається, всюди Церква була присутня?! Де взялося стільки злоби до людей, ненависті до людей? Храми руйнували. Віри не було. Не було цієї віри серед священнослужителів. Не було цієї віри серед мирян. Ніхто про це не говорив. Перейшли на зовнішні обряди: похрестили, повінчали, відспівали – і все. Не було життя євангельського. Тому появилася ненависть, появилася злоба, зависть появилася.

І те, що було колись, – ніякої різниці між сьогоднішнім часом. Ненависть до Бога. Достатньо тут глупостей у нас, на Волині. І скільки! Почитайте Інтернет. Скільки глупостей пишуть на Церкву! Але не те [непокоїть], що вони пишуть (це їхня робота, вони хай пишуть), – інші то мовчать! Інші то мовчать, і тільки споглядають збоку: що там ще поганого на Церкву сказали?

А хто така Церква? Я і ви – це є Церква. Визначення: «єпископ і народ – є Церква». Церква – це не окремо взяті два-три священнослужителі. Це ми з вами. І не культ окремої якось родини. І якщо сказали щось на Церкву, то сказали на тебе. А ти чого мовчиш, не захищаєшся? Де твій внутрішній протест? Повинен бути внутрішній протест проти неправди. Не просто схиляння голови – це не смирення. Це лінивство.

Ми кажемо – «смирення». Смирення – це постійність у добродійстві. Постійність у добродійстві. Оце називається смиренням. Наприклад, зробили тобі кривду – ти кажеш: «прояви смирення». Що це означає? Не озлоблюйся, а продовжуй робити добро. А не так: зробили тобі кривду – ах так, і я теж таке саме, кривду зроблю. І багато інших прикладів. Кинули на тебе камінь – у відповідь що повинен? Кажуть: «кинь хлібом», «благословляйте проклинаючих вас».

Тому, що перемагає добро. Але не тільки перемагає добро. Добро повинно бути захищене. Добро повинно бути захищене! Захищено ким і чим? Владою. Яку обирає хто? Ми. Не пасивно погоджуємося, а обираємо… Хто їй дає повноваження? Джерело влади є народ. Ми їх обираєм, даємо їм повноваження. Які повноваження? Берегти добро і берегти правду в людських стосунках. Це повноваження влади: берегти наше добро і берегти правду. Але якщо ми самі правильні й цю правду хочем берегти, то і вибираєм тих, які будуть берегти правду.

Кожен народ достойний свого правителя. І тому, якщо ми говорим про Голодомор, то не тільки треба говорити про страждання. Звичайно, що це страждання, це біда. Але найбільше треба сказати, чому він стався? Чому ця біда прийшла на наші землі? Тому, що народ накликав цю біду на себе. Обрав комуністів, пішли тим шляхом. Сліпо за ними йшли, сліпо виконували їхні вимоги, і вони ж їх і ганьбили. Хто їх обирав?

Ну скажіть, чи не ви в 2010 р. обрали Президента? Ви ж його обрали. Серед вас тут стояли, розказували мені. Одні проти, одні за... Но ви ж його обрали. І не треба казати, що обрав Донецьк. Ваш штамп також є.

А чого питаємо, що було на Майдані? Це ваша участь на Майдані. Це і наш гріх. Це не просто там стріляли. Це вже завершення, а причина яка була? Ми дозволили статися, появитися оцьому. Ми з вами. Конкретно. Сьогодні здраствуючі і живучі. Бо хто пасивно, хто активно підтримував цю владу, даючи їй повноваження. Ми що, не бачили, що там твориться? Неправда, бачили. Але поки не дійшло до критичного кипіння, ми не повстали.

Господь говорить: «Сила – в правді!». А де християнська твоя позиція? Де твоя позиція християнина? Тому не можна бути байдужим. Не можна бути байдужим. Повинні бути ревні до всього, що відбувається, і на Волині. І стояти в правді й інтересах Волині.

Не будем стояти, то біда, що зі Сходу, що із Заходу прийде. Там на Сході воюють, тут на Заході кажуть: [українці]-волиняни винуваті, що загинули поляки. А поляки не винуваті, що загинули волиняни? Так хто винуватий? Обоє винуваті. Один спровокував, другий наробив. Скажіть, у сімейних стосунках хтось один винуватий? Неправда. Обоє. Обоє. Всі розлучення, які я проводжу, – винуваті обоє. 51 на 49. Якщо хтось більше винуватий, жінка чи чоловік, – 51 на 49. Або одна, або друга сторона. Ось така різниця, ось ці 2 відсотки. Хтось спровокував, а хтось був рішучий. Хтось сказав слово, хтось дав по носі. І ніби постраждала сторона каже: «Я був правий, бо я заробив по носі». А нащо сказав? Тому винуваті тут всі.

Але наша участь – треба визнавати там, де ти неправий, але захищати там, де ти правий. І якщо ти знаєш цю правду, то тоді розумієш, що відбувається. Вмієш прощати, вмієш проявляти милосердя, бо воно іде із себе з почуттям твоєї любові.

Якщо ми говорим про ворогів, то ми говорим: ненавидьте ворогів Божих, боріться з ворогами Вітчизни, але любіть ворогів своїх. Своїх особистих ворогів. Оцих треба любити. Любити – означає прощати. Любити – означає проявляти смирення. Любити – означає бути до них милосердними і розуміти, що вони немічні, і ти немічний колись будеш. І ти зробиш якийсь неправильний вчинок, і тебе зрозуміють. Зрозуміють і простять.

Так ось, сьогодні я закликаю усіх вас бути ревними до правди. Бути ревними до правди, до справедливості. І не опускати голову, коли тобі щось не подобається. Коли не захищається правда, а принижуться правда. Бути ревними не тільки до міста, до держави, – до всього християнського життя. І проявляти милосердя до тих, хто потребує, щоби перемогла любов і перемогла правда. І хай Господь нам у цьому допомагає.

Слава Ісусу Христу!

27 листопада 2016 р. Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери