Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна ПроповідіНаповнюйся благодаттю – і перемагай!
Проповіді

Наповнюйся благодаттю – і перемагай!

20 листопада 2016 р. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла в кафедральному соборі Святої Трійці. Світлина інформаційної служби єпархії Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 20 листопада, у неділю 22-гу після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії в кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, вітаю усіх вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям Святих Христових Таїн.

Згадуючи сьогоднішнє євангельське читання, звичайно, ми можем говорити про воскресіння, почувши про смерть. Але всі ці приклади, які ми чуємо в Священному Писанні, у першу чергу нагадують нам про саме життя, про цінність життя, про зміст життя – оцінюючи це із площини тимчасового земного життя. Але всі ці приклади наводяться із ознакою життя вічного.

Земне життя, звичайно, важливе. І ніхто цього не заперечує, і не говорить, що земне життя треба провести в стражданнях, земне життя треба провести в якихось тортурах, бо головне – там, де вічне життя. Так ми не говорим і не будем говорити, бо це неправильно. Тому, що сам Господь в основі творіння людини заклав зміст: «блаженство тварі і слава Творця». Прославляючи Бога, ти стаєш людиною щасливою. І прославляючи Бога, ти поєднуєшся з Ним у вічності.

Але все це має свою ступеневість. Як оповідає апостол Павел, говорячи: не знаю я, чи в тілі, чи без тіла, чи в свідомості, чи в несвідомості, але був піднесений до сьомого неба. І бачив таке, про що мені не вистачає словесних виразів, щоб описати, що я бачив і що я відчував. Тобто немає слів, відповідних тому стану, в якому перебував апостол. Не можна описати тому, що кожне слово має своє якесь певне обмеження. І оця ступеневість наша до Царства Небесного починається із нашої появи тут, на землі.

У тому, що людина появилася на цій землі, немає нічого випадкового. Це – закономірність, що ти прийшов у цей світ. Ти – як образ і подобіє Боже. Не випадковий елемент, не випадковий об’єкт, суб’єкт чи щось інше. А ти як людина прийшов у цей світ для чогось. І ось цю важливість, для чого ти прийшов у цей світ, усвідомлювати потрібно і пам’ятати. І це важливо себе запитувати постійно. Не скажу, що кожен ранок, бо втомимося і забудемо. Але запитувати постійно: «Для чого я прийшов у цей світ?»

І приклади того, що людина є сопричасник вічності, – власне, ось ці приклади, кого воскрешав Христос. Та саме воскресіння Ісуса Христа говорить про вічність. Не про тимчасовість, а про вічність. Тому, що руйнується саме поняття смерті. «Однією людиною гріх ввійшов у світ, а гріхом ввійшла смерть». Наслідком гріха є смерть.

Причому смерть починається, в першу чергу, духовна, не фізична. Якщо людина вмерла уже в душі своїй, то вона помирає і в тілі. Багато наукових інституцій проводили такі приклади: говорили людині (жорстокий приклад, но так було): ти помреш у такому-то віці. І здорова людина, доживаючи до певного віку, до тої цифри, яку йому назвали, починала хворіти, занепадати і плюс-мінус у той термін помирала. Чому так ставалося? Тому, що так сказали, чи такий фізичний стан? Тому, що людина відійшла від Бога. Тобі Бог є Господар життя. І тому Він може визначити, коли тобі прийти в цей світ, а коли відійти. Але якщо ти відходиш від Бога, то Господь попускає відбутися тому, в що ти повірив. Ти віриш у якусь конкретну цифру, що тоді помреш.

Або людина помирає, якщо вважає, що вона в своєму житті все зробила. І найбільш депресивний стан – це сорок років. Чому сорок – початок цього депресивного стану? Бо ти вже народив дітей, вони [вже, може, й] одружились і вже привели тобі внуків. А твій який зміст? Ну погрався внуками... І, здається, чоловік – в один напрямок, жінка – в другий напрямок, залишаєшся один. І, здається, місію виконав, дітей народив, вивчив, тепер є внуки, можна б піти й на пенсію. Нема змісту життя.

Найчастіша поява хвороб – після сорокалітнього віку. Тобто людина вмирає, вважаючи, що її місія особлива – тільки народити дітей. Це неправильно. Твоя місія – все своє життя славити Бога: народженням дітей, працею, облаштуванням, якимись іншими діями до останнього твого подиху ти повинен це робити. Оце твоя місія. А не тільки якась місія така [порівняно] дрібна. Всі розмножуються. Кожна пташка після народження дітей не вмирає. Живе далі, знов літає і знов розмножується. Ми ж не можемо опускатися до рівня лише розмноження. Це неправильно.

Є інші цінності, якими потрібно жити. І Господь у Євангелії говорить: «хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене...». Це не якась така євангельська «грубість» щодо сім’ї, а отрезвлення, що не це твоя основна місія. Це елементарна твоя місія – народити дітей, звести будинок і все таке інше. Це твоя елементарна місія, як ранком одягнутися, вмитися тощо. Але, напевно, є якась місія особлива. Напевно, вища твоя якась місія, ніж робота, діти і все подібне. Так от це розуміння, що якась місія особлива, повинно ставити перед нами питання: «А яка ж моя місія особлива, крім звичайних речей?». І вона в кожного індивідуальна, але спільна – це прославлення Бога, словесно і ділами.

Словесно. Тому і підкреслюється оце: «сьомий день – Господу Богові Твоєму». Це твоя місія: прийти і прославити Творця у визначений термін. Якщо ти забув або можеш забути по своїй немочі, то закон описує: «сьомий день – Господу Богові Твоєму».

Нагадування тобі й іншими справами, якими ти повинен виразити повноту свого генія. Кожен із нас геніальний. Кожен. Не треба думати, що ти безталанний, ти нікому не потрібний...

Особливо жінки в такому стані депресії. Ось вона без чоловіка, вже «нікому не потрібна». Неправда це! Немає жінки, яка б не була під опікою чоловіка. Немає! Чи це вдова, чи це незаміжня. Вона або під опікою батька як чоловіка, під опікою брата як чоловіка, ще когось із чоловічої статі. Але якщо так немає, то під опікою Самого Бога. Ми називаєм таких – невіста Христова. Нею Бог опікується, як і кожним із нас. Тому не можна думати, що ти нікому не потрібний, твоя місія виконана і на тому життя має скінчитися. У Псалтирі сказано, що живе людина «сімдесят років, при силі вісімдесят, а все, що більше, це труд і турботи». Тому раніше сімдесяти років гріховно навіть про пенсію думати... Все повинно бути наповнене життям. Але ми чекаєм пенсію як часу такої собі бездіяльності. Гроші «надарма». Пенсія ж тут, у мізках в тебе, а не в чомусь іншому. А все інше повинно бути наповнене життям. Сімдесят років теж повинно бути наповнене життям, що не помічаєш, як дні летять. А вже до вісімдесяти можеш помічати, як дні летять. А вже коли тобі після вісімдесяти, можеш подивитися, як сходить сонце. Все повинно бути наповнене життям, а не сидінням: аби ранок прийшов, аби вечір настав... Наповнене змістом і життям, все інше – гріховне. Тому не бути в нас ніяких ні депресій, ні втоми, ні чогось іншого. І коли ти живеш, Господь дає тобі дар життя, Він животворить тебе.

Ось ми сьогодні рукополагали двох. Ви молилися, я рукополагав. Але молилися і слухали, які слова? «Божественна благодать, яка немічне лікує і недостачу доповнює, рукопоставляє...» і називали, кого. Божественна благодать того, який хоче жити... Що таке священство? Це бажання служити Богу і людям. І Божественна благодать йому в цьому сприяє. Ось так Божественна благодать і нас наповнює кожного разу, як ми приходимо до храму. Животворить нас, наповнює життям.

Чому «сьомий день – Господу Богові твоєму?». Циклічність така. Така природна Богом установлена циклічність. У сьомий день треба приходити і наповнювати свою душу Божественною благодаттю, яка тебе животворить. Ну уявіть собі, як механізм. Не заправся – далеко на машині поїдеш? Недалеко. Не заправився і стоїш. Але якщо ти вчасно все робиш, то й автомобіль працює. Якщо в механізму така визначеність, то в людини ж більша – як у Божого творіння. Вона потребує постійно оцієї Божественної благодаті, бо в неї закладено богоподібність. Це необхідність не тільки один раз на сім днів, а постійно, 24 години на добу бути в контакті з Богом. Через молитву, через прославлення. Але визначено й особливі дні. Це звичайно сьомий день, у який ти приходиш і наповнюєшся Божественною благодаттю. І всі піснеспіви приводять до цього. Ми ж співаєм в Херувимській пісні слова: «відкладімо нині всякі життєві піклування». Тобто хай тебе нічого не турбує в цю хвилину. Наповни свою душу Божественною благодаттю і ти будеш сильніший, Божественною благодаттю будеш сильніший.

Скільки б не придумували психологічних тренінгів на зразок там «я сильний, я все можу», – це такі самоустановчі дурниці. Звичайно, через віру людина, через благодать утверджується. Без Божественної благодаті нічого тобі не поможе. Можеш скільки хоч собі казати: «я дуже сильний», але якщо Господь тобі не дасть сили – і ложки до рота не піднімеш, не то що. І нічого ти не переможеш, яку би ти мускулатуру не мав. Якщо не буде в тобі сили Божественної благодаті, нічого не переможеш, нікого не переможеш. І треба це знати і в це вірити. І не вимагати весь час: «доведи мені, Боже, покажи мені, що я ось такий сильний і я це можу». Не іскушайте Бога. Бо написано: «не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого».

Тому хай вірою наповнюється серце наше, що сенс нашого життя – це прославлення Бога. Сенс нашого життя – не слідкування, скільки тобі років, а повноцінно прожитий день. Сенс твого життя – Царство Небесне, до якого ти своєю працею, своєю молитвою повинен прагнути. І тому не може бути такого поняття: «аби дожити», «а як би день до вечора» чи «я вже своє прожив». Нічого не прожив! Ти повинен бути так: у неділю – або в храмі, або – на Гаразджі [луцький міський цвинтар]. Іншого місця нема. Ну хворий може ще десь у лікарні... Ти або молишся, або вже мертвий. Іншого стану не може бути. Є або рай, або пекло. Іншого нема. А таке: «завтра прийду... післязавтра, може, зайду... завтра в мене ще щось там» – нема такого стану, не написано так. Покажіть мені, що написано, – і я буду це виконувати сам. А якщо нема – виконуйте, що написано в Священному Писанні й не розсуждайте від вітру голови своєї.

Тому Бог нам на поміч розуміти і цінити життя, яке Він дарує нам. Кожен день його прожити повноцінно, прославляючи Бога. Не лінитися і пам’ятати, що особливі дні, які визначив нам Бог у нашому житті, – воскресні, у котрі ми повинні прийти до храму, наповнити своє серце, свій розум, свою душу і своє тіло Божественною благодаттю, яка «немічне лікує і недостачу доповнює».

Бог вам на поміч у подальшому вашому житті!

Слава Ісусу Христу!
20 листопада 2016 р. Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери