Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна ПроповідіСлово в День пам’яті та примирення
Проповіді

Слово в День пам’яті та примирення

8 травня 2016 р. День пам’яті та примирення на луцькому Меморіалі. Світлина інформаційної служби єпархії

Промова митрополита Луцького і Волинського Михаїла на меморіальному комплексі «Вічна слава» у Луцьку 8 травня з нагоди Дня пам’яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом.

Улюблені браття і сестри, травневі дні кожного разу нагадують нам про найбільші лихоліття ХХ століття. Це дві світових війни. Про Першу ми знаємо більше з історії і деякі пам’ятники свідчать те, що сталося під час тієї війни. А ось Другої світової війни ще є очевидці, які передають нам з уст в уста про велику трагедію людських жертв. Звершуючи панахиду, ми згадуємо всіх і воїнів, і мирних жителів, хто постраждав під час бомбардування, кого замучили, закатували. Власне, пам’ять і примирення – це, напевно, найбільше, про що ми повинні сьогодні в розумі своєму, в душі своїй, в серці своєму нести через віки.

Якщо говорити про перемогу, то це перемога над нацизмом. І перемога світової спільноти, а не окремо взятої держави. Світова спільнота спільними зусиллями перемогла фашизм. Але не святкує вона це як велику перемогу, а відзначає це як самоусвідомлення: до чого може дійти людський розум, до якої ненависті до людей, щоби знищувати собі подібних лише через якісь вигадані мотиви. Гріх, який входить у серце людини, спонукає її, в першу чергу, до вбивства. Ми згадуєм біблійну історію і пам’ятаємо двох братів – Каїна й Авеля. Два брати, але один вбиває другого. Зовнішньої мотивації ніякої, а ось гріх, який ввійшов у серце одного, спонукає вбити іншого.

Ось наслідок цього гріха до сьогодні торкається серця багатьох людей. Багатьох, які ще вчора стояли поряд, ті, які ще вчора говорили про єдність, але сьогодні вбивають... Ми, звичайно, ці дні відзначаємо як завершення Другої світової війни і, можливо, переходили би в ейфорію: так, перемога! Але коли поїдеш на Донбас, великий сумнів настає. А в чому перемога? А де ця перемога? А які результати? І згадуєш, кого ми перемогли і що ми святкуємо. Ми, українці. Світова спільнота перемогла фашизм і нацизм. Ми вигнали одного агресора. На своїх плечах принесли іншого, який у 32–33-му роках голодом морив, під час Другої світової війни в Луцьку вистріляли українців... Це союзники по антигітлерівській коаліції. Вони 23 червня [1941 року] розстріляли лучан... Нас, наших рідних.

А на Донбасі що сьогодні відбувається? Я сам там був, сам бачив. Коли вбивають українців, винищують села. І ось ця біда, ця війна надихає нас розмірковувати по-іншому. Напевно, повною перемогою можна вважати, коли – над нацизмом і над більшовизмом. Ось це – перемога Другої світової війни. Одна чума пройшла, друга затрималась. І Верховна Рада, яка прийняла закон про декомунізацію, цим завершує моральне наше ставлення до війни. Ось тепер ця війна закінчується, коли ми ховаємо дві ідеології – нацизм і більшовизм. Ось це можна вважати перемогою. Поки ми іншої думки – ні про яку перемогу не можна говорити, все це війна, тільки в затяжному проміжку часу…

Тому нам не стільки феєрично треба розказувати про перемогу, скільки задуматись: а Україні, що Україні з результатів цієї перемоги? Коли переможець до переможеного їде на заробітки... Якщо я переміг, то як я можу на переможеного працювати? Їздимо на їхніх автомобілях, і вони найкращі. Переможені живуть краще, ніж переможці. Ну це нелогічно, неправильно це. Щось неправильно. Щось треба переосмислити. Не може переможець жити гірше, ніж переможений...

Не потрібен нам мир на колінах. Всі кажуть: говорімо про мир, і молімося за мир, і хай буде мирно. Я хочу щоб на Донбасі була перемога, цілісність і незалежність нашої держави, а тоді настане мир. Це не мир, коли півкраїни забрали, людей знищили і кричать про мир. Це не мир, це прибаюкування в кандали, а не мир.

Ми стоїмо на Меморіалі, тут згадуємо багатьох людей, які загинули. Загинули, бажаючи, щоби їхні рідні жили під мирним небом, щоби їхні рідні були щасливі на своїй землі. Захищаючи свою землю, ми і говоримо: захищаємо свою Батьківщину. Сьогодні розуміймо, що Батьківщина – це земля моїх батьків, де я народився, де я живу і буду її захищати. Іншої Батьківщини в мене немає і бути не може. Тому пам’ять сьогодні хай освіжає, очищає, отвережує наш розум розуміти, хто наш друг, а хто наш недруг, і хто примаскувався. Росія – агресор, Росія – наш ворог (як [неоімперська] ідеологія, а не як жителі всієї країни, тому що там наші родичі живуть). Ідеологія – ворожа, і ті, хто її очолює й підтримує, – вороги. Бо нищать нашу землю. І це правда, і ми це бачимо.

Тому хай милосердний Господь в такі дні [...] отрезвляє нас – самих собі сказати правду: а що ми відзначаєм?.. Якщо ти українець, стій тут, в Україні, люби свою землю, захищай свою землю і будь готовий віддати життя за свою землю. Тому я закликаю сьогодні всіх українців об’єднуватися. Хто любить свою землю, знає, що це – його Батьківщина, захищає її незалежність, захищає її мирне небо.

Хай Господь дає Царство Небесне тим, хто загинув під час війни, а нас сьогодні врозумить і наставить, щоб ми були єдині. Українці єдині по духу і єдині у своєму прагненні мати свою українську незалежну державу під мирним небом.

8 травня 2016 р. Інші проповіді за рубриками: Церква і держава, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери